– Чому ти робиш бізнес в Україні? Невже тільки тому, що ти українець і тому мусиш робити його тут?
– Я веду бізнес в Україні, тому що це вигідно. Тому що тут я можу собі дозволити не мати жодної якоїсь нелегальної історії – білі зарплати, прийнятні податки. Бізнес є бізнес. Він існує тому, що приносить прибуток. Я не роблю його для того, щоби просто зайнятися чимось десь, де наприклад статусно чи погода трошки краща. Я роблю його, щоби заробляти. В Україні в мене все працює. До того ж, тут дуже багато розумних людей, котрі дуже мало коштують.
Щоб такий же бізнес, як в нас тут, налагодити в США, потрібно в 12 разів більше грошей та людей. А бізнес буде отримувати менше грошей, якщо його структурувати інакше. За інших умов всього буде менше. Це – перше, що змусило мене масштабуватися в Україні.
Звісно, якщо нам потрібен офіс в США, і ми не можемо знайти людей в Україні, щоби обслуговувати американський ринок – ми їдемо в США і відкриваємо там офіс. Так само і з іншими країнами. Але тут в нас в офісі зібралися люди, котрі працюють різними мовами, з різними ринками, з різними сферами. Ми в якомусь сенсі зібрали в себе цвіт нації. Ми пишаємося цим, і хочемо отримувати з цього більше і більше.
Я веду бізнес в Україні ще й тому, що тут ми – перші хлопці на селі, а в Нью-Йорку були б не перші. Тут ми показуємо приклад, розвиваємося. 13 років в Україні і всі 13 років мені тут подобається.
– Чи заважає тобі з України працювати з інвесторами і партнерами?
– Подивися, хто їде в Україну крім секс-туристів зараз? Ніхто. Люди не хочуть сюди, бо є тривожний фон. Знову ж таки, руки-ноги відірвані по телевізору. Ось для прикладу – Сомалі з їхніми піратами, такий розкручений образ для нас. Чи ти захочеш туди поїхати, якщо ти сповна розуму? Чи ти захочеш робити там бізнес, якщо ти не зброєю торгуєш? Отак і в Україну ніхто не хоче. Важливо працювати з тим пулом інвесторів, які все-таки готові сюди вкладати, тому що вони, як і ми, вірять, що це все колись закінчиться і розраховують на стрибок, котрий тоді станеться від позицій теперішніх цін, за які вони зараз купують українські компанії.
Ми уміємо шукати і вміємо знаходити гроші для України від західних інвесторів. Але що стосується загального інвестиційного клімату в Україні – його просто немає. Є якісь дрібні оборудки – купують два-три дрібних стартапи, вивозять закордон за копійки і на цьому для України все закінчуєтсья. Я думаю – найбільше заважає негативний фон. Принаймні, мені найбільше заважає саме він.
– Дай мені пораду, як отримати інвестицію для свого бізнесу?
– Google на питання: «Як робити сайти так, щоби їх краще показував google» каже: «Робіть сайти для людей і тоді ми людям їх покажемо». Так і тут: якщо ти робиш бізнес для людей, якщо твій бізнес комусь потрібен – він заробляє. Тоді інвестор дасть тобі грошей. Є люди, які займаються пошуком інвестицій для стартапів, є інвестори, котрі запропонують грошей на масштабування бізнесу в інших країнах, але потрібний проект – завжди знайде відгук там, де є і такий, як є.
Ми уже заробляли, уже мали працівників і були потрібні – і тому знайшли інвестиції. Просто тому, що проект був уже робочий. Продукуй, коротше, потрібні ідеї – і інвестор знайде тебе сам.
Якщо твій бізнес комусь потрібен – ВІН ЗАРОБЛЯЄ. Тоді інвестор дасть тобі грошей
– Чи є для тебе і для твого бізнесу якісь неподоланні перешкоди в Україні?
– Я маю постійні справи з паспортним столом, і щоразу маю там одну і ту ж проблему – відсутність мізків в працівників. Там сидять люди, котрі самі не знають, що вони роблять і навіщо. В травні ми запускаємо крутий проект, нам потрібно багато дозволів і документів, і от постійно бракує якогось одного папірця. От це схоже на кола пекла. А все інше в нас добре виходить. От ще одна перепона неподоланна – аеропорт Бориспіль. Можна якось вирішити питання, щоби ти виходив в двері і до тебе під'їжджало твоє таксі? Бо зараз я виходжу і мене ведуть в ліс «до шлагбаума».
– А що Україна тобі пропонує такого, чого більше ніде не знайдеш?
Мультизадачних фахівців. В Україні одна людина може якісно вирішувати одразу кілька задач, іноді навіть в різних сферах. В програмістів є такий вираз full-stack – це коли один програмер може вирішувати задачу двох різних напрямків сам. Є програмери там front-end, back-end, ті, що пишуть тільки під iOS чи тільки під Android. А є – full-stack. В США, наприклад, всі люди дуже поділені за вузькими спеціалізаціями; мистецтвознавець – це не вузька спеціалізація, вузька – це мистецтвознавець з певного питання в певний період. А у нас в Україні функціональність людей значно більша. Для мене, як для роботодавця, це дуже вигідно – ти наймаєш людину, і вона за одну пристойну зарплатню вирішує тут ті задачі, для яких в США мені знадобилося би троє значно дорожчих фахівців.
– Тобі не здається, що це від безвиході?
– Ми отримуємо це від системи освіти, котру, на мою думку, треба зберігати будь-якими зусиллями. У нас людина якщо освічена – вона освічена в різних питаннях. В чомусь більше, в чомусь менше, але не буває так, що знає лише тільки свою сферу, а в решті – нуль.
http://www.the-village.com.ua/village/business/ukrainian-business/257115-ya-hotiv-bi-schobi-lyudi-v-ukrayini-navchilisya-domovlyatisya-zasnovnik-depositphotos
– Я веду бізнес в Україні, тому що це вигідно. Тому що тут я можу собі дозволити не мати жодної якоїсь нелегальної історії – білі зарплати, прийнятні податки. Бізнес є бізнес. Він існує тому, що приносить прибуток. Я не роблю його для того, щоби просто зайнятися чимось десь, де наприклад статусно чи погода трошки краща. Я роблю його, щоби заробляти. В Україні в мене все працює. До того ж, тут дуже багато розумних людей, котрі дуже мало коштують.
Щоб такий же бізнес, як в нас тут, налагодити в США, потрібно в 12 разів більше грошей та людей. А бізнес буде отримувати менше грошей, якщо його структурувати інакше. За інших умов всього буде менше. Це – перше, що змусило мене масштабуватися в Україні.
Звісно, якщо нам потрібен офіс в США, і ми не можемо знайти людей в Україні, щоби обслуговувати американський ринок – ми їдемо в США і відкриваємо там офіс. Так само і з іншими країнами. Але тут в нас в офісі зібралися люди, котрі працюють різними мовами, з різними ринками, з різними сферами. Ми в якомусь сенсі зібрали в себе цвіт нації. Ми пишаємося цим, і хочемо отримувати з цього більше і більше.
Я веду бізнес в Україні ще й тому, що тут ми – перші хлопці на селі, а в Нью-Йорку були б не перші. Тут ми показуємо приклад, розвиваємося. 13 років в Україні і всі 13 років мені тут подобається.
– Чи заважає тобі з України працювати з інвесторами і партнерами?
– Подивися, хто їде в Україну крім секс-туристів зараз? Ніхто. Люди не хочуть сюди, бо є тривожний фон. Знову ж таки, руки-ноги відірвані по телевізору. Ось для прикладу – Сомалі з їхніми піратами, такий розкручений образ для нас. Чи ти захочеш туди поїхати, якщо ти сповна розуму? Чи ти захочеш робити там бізнес, якщо ти не зброєю торгуєш? Отак і в Україну ніхто не хоче. Важливо працювати з тим пулом інвесторів, які все-таки готові сюди вкладати, тому що вони, як і ми, вірять, що це все колись закінчиться і розраховують на стрибок, котрий тоді станеться від позицій теперішніх цін, за які вони зараз купують українські компанії.
Ми уміємо шукати і вміємо знаходити гроші для України від західних інвесторів. Але що стосується загального інвестиційного клімату в Україні – його просто немає. Є якісь дрібні оборудки – купують два-три дрібних стартапи, вивозять закордон за копійки і на цьому для України все закінчуєтсья. Я думаю – найбільше заважає негативний фон. Принаймні, мені найбільше заважає саме він.
– Дай мені пораду, як отримати інвестицію для свого бізнесу?
– Google на питання: «Як робити сайти так, щоби їх краще показував google» каже: «Робіть сайти для людей і тоді ми людям їх покажемо». Так і тут: якщо ти робиш бізнес для людей, якщо твій бізнес комусь потрібен – він заробляє. Тоді інвестор дасть тобі грошей. Є люди, які займаються пошуком інвестицій для стартапів, є інвестори, котрі запропонують грошей на масштабування бізнесу в інших країнах, але потрібний проект – завжди знайде відгук там, де є і такий, як є.
Ми уже заробляли, уже мали працівників і були потрібні – і тому знайшли інвестиції. Просто тому, що проект був уже робочий. Продукуй, коротше, потрібні ідеї – і інвестор знайде тебе сам.
Якщо твій бізнес комусь потрібен – ВІН ЗАРОБЛЯЄ. Тоді інвестор дасть тобі грошей
– Чи є для тебе і для твого бізнесу якісь неподоланні перешкоди в Україні?
– Я маю постійні справи з паспортним столом, і щоразу маю там одну і ту ж проблему – відсутність мізків в працівників. Там сидять люди, котрі самі не знають, що вони роблять і навіщо. В травні ми запускаємо крутий проект, нам потрібно багато дозволів і документів, і от постійно бракує якогось одного папірця. От це схоже на кола пекла. А все інше в нас добре виходить. От ще одна перепона неподоланна – аеропорт Бориспіль. Можна якось вирішити питання, щоби ти виходив в двері і до тебе під'їжджало твоє таксі? Бо зараз я виходжу і мене ведуть в ліс «до шлагбаума».
– А що Україна тобі пропонує такого, чого більше ніде не знайдеш?
Мультизадачних фахівців. В Україні одна людина може якісно вирішувати одразу кілька задач, іноді навіть в різних сферах. В програмістів є такий вираз full-stack – це коли один програмер може вирішувати задачу двох різних напрямків сам. Є програмери там front-end, back-end, ті, що пишуть тільки під iOS чи тільки під Android. А є – full-stack. В США, наприклад, всі люди дуже поділені за вузькими спеціалізаціями; мистецтвознавець – це не вузька спеціалізація, вузька – це мистецтвознавець з певного питання в певний період. А у нас в Україні функціональність людей значно більша. Для мене, як для роботодавця, це дуже вигідно – ти наймаєш людину, і вона за одну пристойну зарплатню вирішує тут ті задачі, для яких в США мені знадобилося би троє значно дорожчих фахівців.
– Тобі не здається, що це від безвиході?
– Ми отримуємо це від системи освіти, котру, на мою думку, треба зберігати будь-якими зусиллями. У нас людина якщо освічена – вона освічена в різних питаннях. В чомусь більше, в чомусь менше, але не буває так, що знає лише тільки свою сферу, а в решті – нуль.
http://www.the-village.com.ua/village/business/ukrainian-business/257115-ya-hotiv-bi-schobi-lyudi-v-ukrayini-navchilisya-domovlyatisya-zasnovnik-depositphotos
>По-перше, Діма, чому ти українець? Чий у тебе паспорт?
>Я українець і яка різниця, чий в мене паспорт?
Сразу нахуй идет, суть гнилых it петухов.
>Українського не дали – але я ж не за паспорт українець.
В Україні доволі геморно отримати паспорт, до речі.
Да ты и сам то, небось, рад был бы съебать из украхи
Продаю металл в киевпродмаше.
И тут хорошо.
Я тебя еще дополню
Чел с хуй пойми каким гражданством мутит бизнес в Украхе ибо тут дешево и рабы дешевые которые чуть ли не за еду батрачат.
Но если на типа наедут или какой движ пойдет то он на хую вертел эту Украину и даст по събам.
Зато сейчас он ПАТРИОТ, епт.
Дауни не читали далі першого рядка і роздули з мухи слона. Як і завжди.
Да похоже как раз ты и не читал дальше первых строк.
Собственно в начале смотрите какой Дима патриот (хоть и не с укр. гражданством), бизнес развивает, инвестиции в страну привлекает, будь молодцом как Дима.
Но в конце Дима вполне себе дает понять, что на хую он ту Украину вертел и работает тут только из-за дешевой раб силы
Собственно он и говорит, что на западе ему надо нанять 3 человека с достойной ЗП, тут же он нанимает одного лоха за копейки и лох работает как те трое. А профита в виде $ Дима получает столько же и в итоге намного больше $ кладет себе в карман.
Что не так?
Коротко випишу головне:
> Я українець і яка різниця, чий в мене паспорт? Українського не дали – але я ж не за паспорт українець. Якщо бути до кінця чесним – українець я просто тому, що так вийшло.
> Я веду бізнес в Україні ще й тому, що тут ми – перші хлопці на селі, а в Нью-Йорку були б не перші.
> В США, наприклад, всі люди дуже поділені за вузькими спеціалізаціями; мистецтвознавець – це не вузька спеціалізація, вузька – це мистецтвознавець з певного питання в певний період. А у нас в Україні функціональність людей значно більша. Для мене, як для роботодавця, це дуже вигідно – ти наймаєш людину, і вона за одну пристойну зарплатню вирішує тут ті задачі, для яких в США мені знадобилося би троє значно дорожчих фахівців.
> Для мого саме бізнесу зручніше і комфортніше так, як є тут. Я насправді не прив'язаний до місця, мій бізнес знаходиться в Інтернеті. В мене дім по всьому світі побудований – якщо, не дай боже, над нами полетять винищувачі чи в мене почнуть віджимати бізнес – я думаю, я врятую і його, і тих 500 працівників з сім’ями, які на мене розраховують.
Такий же бізнесмен, як Саакашвілі - політик.
Хороший бизнесмен.
Не так то что Вы завистливые шариковы.
Ось це так ПЕРЕМОГА. Пишаюсь ненькою
А ты кто тогда? Успешный бизнесмен?
Успешный фрилансер.
>безпеки, чесних судів, необхідних для бізнесу банківських сервісів
Всего, короче.
> фрилансер
> Привет, говно! У нас есть неимоверно скучный проект, который взападло делать даже самому зачуханному сотруднику, поэтому мы отдадим его тебе за копейки!
А как надо-то?
Вот серьезно? Что ему дала Украина кроме работников за еду?
И что он должен Украине за это?
Так все правильно, просто надо понимать, что он же украинец, как и Саакашвили.
Если нам с ним по пути, то хуле и не украинец?
Будто в 2017м это что-то решает. Лиж бы пидорахой не был.
Украинцы определяются по земле и крови. По этим принципам и гражданство получают. Родился, вырос тут, будь ты хоть нигером - питань нема. По крови тоже всё понятно. А этот клоун это политический Украинец. Такие учат показательно учат мову, рассказывают на радио и тв вокруг как житьдочка Гайдара например. По сути думают что они сменили одного барина на другого. Искренне не понимая что барин не нужен вообще а уважать надо прежде всего себя.
Выглядит мерзко как гайдзин который думает что он японец. Но ему им никогда не стать проживи в Японии хоть 50 лет и посмотри все тайтлы какие есть. У нас в этом плане не страна эмигрантов типо США а наоборот. То есть этому русаку никто не говорит что он выглядит смешно иза толерантности, законом не запрещено как говорится.
Впрочем если бы он жил спокойно как тысячи других эмигрантов, не давал интервью, не обсуждал политику и майданы то претензий к нему бы не было.
> Такие учат показательно учат мову
ну все таки краще ніж підорахи які показово не вчать ліл
Не надо скатывать обсуждение в эту сторону, пожалуйста.
> Украинцы определяются по земле и крови.
> Не надо скатывать обсуждение в эту сторону, пожалуйста.
А чому ти думаєш що особисто ти українець? Як так сталось що ти не розмовляєш українською? Чому ще не перейшов?
Неприятно?
Я подозреваю, что он и не рвется в каждой программе еблом поторговать.
Т.е. его спросили — он ответил свое мнение. Я не удивлюсь, если это чуть ли не единственное его интервью в инете.
Уж лучше так чем быть днище врачом или учителем тут.
> > Привет, говно! У нас есть неимоверно скучный проект, который взападло делать даже самому зачуханному сотруднику, поэтому мы отдадим его тебе за копейки!
Аж всплакнув від цього ;_;
Как всё серьезно.
> дотационное говно
> независимое говно
И тем, и другим платят копейки.
Аутсорс-сектор зарабатывает очень и очень прилично, в отличии от остальных днищ.
>Аутсорс-сектор
Кто кроме айтишников?
>
>>Аутсорс-сектор
>Кто кроме айтишников?
Дизайнеры, бухгалтера, художники.
Завтра что выходной?
Любой нормальный человек готовится валить.
Ну а если и пидораха то что?
Зачем на ней разговаривать? В чем смысл быть украинцем?
Я заметил, что все более менее успешные "украинцы" имеют русские фамилии.
Катерина Бабкіна поговорила з Дімою Сєргєєвим про бізнес в Україні, дороги, банки, жовтий дім на Подолі і патріотизм не за паспорт.
В УКРАЇНІ Є: багато по-різному красивих людей, багатозадачні фахівці, можливість бути першими хлопцями на селі, перспектива багаторазового здорожчання бізнесу після припинення військового конфлікту.
В УКРАЇНІ БРАКУЄ: безпеки, чесних судів, необхідних для бізнесу банківських сервісів, уміння адекватно передавати владу, можливості поїхати з аеропорту Бориспіль на таксі не через ліс.
– Діма, в одному зі своїх інтерв'ю ти кажеш: «Ми живемо в час війни в країні без інвестицій і робимо продукт кращий і більш якісний, ніж інші. Це тому, що ми українці, і в нас це виходить краще за будь-кого на світі». По-перше, Діма, чому ти українець? Чий у тебе паспорт?
– Я українець і яка різниця, чий в мене паспорт? Українського не дали – але я ж не за паспорт українець. Якщо бути до кінця чесним – українець я просто тому, що так вийшло. Я потрапив в Україну в 2003, майже одразу – у найзапекліші моменти Майдану. І мені дуже тут сподобалося. За сумою факторів я тут залишився і повністю асимілювався. В мене тут дружина, діти, компанії. Люди взагалі переміщаються з одних місць в інші – хтось з необхідності, хтось тому, що подобається. От мені тут сподобалося, тут багато по-різному красивих людей. Мені подобаються тут дівчата, чоловіки, природа, простір, всі процеси також подобаються. Тому я українець.
– А робити бізнес в Україні тобі подобається?
– Ну, це не так відбувається, коли ти сидиш і думаєш, де б тобі робити бізнес. Оскільки я українець – я маю робити бізнес в Україні, а все інше до цього факту підлаштовувати. Я не замислювався про те, що мені потрібно робити бізнес десь ще, якщо я живу в Україні. В Україні, зрештою, все в суті таке саме, як і в інших країнах. Є певні мінуси – речі, пов’язані з безпекою, відсутністю судів тощо. Це оголюється тільки в останні роки. Але в загальному – і раніше, і зараз все працювало так само, як і всюди – треба лише вміти цим всім користуватися.
– Які саме мінуси українського середовища для бізнесу і роботи – от з тих, котрі оголюються в останні роки?
Мені не вистачає, наприклад, бодай одного чесного суду в Українi
– Я би скоріше говорив про плюси. Про плюси, котрих мені бракує, щоби до кінця залишатися з своїм бізнесом тут і тільки тут, і не використовувати сторонніх ресурсів.
Мені не вистачає, наприклад, бодай одного чесного суду в Україні, щоби я за потреби міг через нього до когось позиватися, якщо є якась несправедливість стосовно мого бізнесу.
Ще мені не вистачає бодай одного нормального банку, де я міг би зберігати свої гроші і отримувати нормальне обслуговування. Не на рівні кредитки, котрою я можу в Ашані заплатити за їжу, а на рівні якихось мерчантів (категорія фінансових послуг, призначених для використання у бізнесі – ред.), міжнародних карт, щоби не боятися, що якийсь Вася буде потім неадекватно ставитися до моїх грошей, або що цей банк будуть передавати з рук в руки і пенсіонери не будуть стояти потім натовпами біля відділень. Не вистачає можливості відкрити мерчант і обслуговувати американські кредитки в Україні. Люди приїжджають і їхні картки просто перестають працювати.
Мені заважає вести мій бізнес, коли на роботу треба їхати по кривій дорозі, стояти в пробках на запаркованих і погано спланованих вулицях, пробивати в місті колеса і борсатися в дорожньому бруді; заважає, що по телевізору постійно кажуть, що ось, ще один банк вкрали, або ще щось зробили. Бізнесу це заважає.
– Поки що в нас виходить як в анекдоті «Батьківщину, синку, не вибирають»: ти українець, тому робиш бізнес в Україні, не зважаючи на все те, чого тут нема.
– Для мене, після всього, що я сказав, плюсів тут все таки більше. Для мого саме бізнесу зручніше і комфортніше так, як є тут. Я насправді не прив'язаний до місця, мій бізнес знаходиться в Інтернеті. В мене дім по всьому світі побудований – якщо, не дай боже, над нами полетять винищувачі чи в мене почнуть віджимати бізнес – я думаю, я врятую і його, і тих 500 працівників з сім’ями, які на мене розраховують.
Ми зможемо функціонувати звідки завгодно. Це – моя основна перевага, і на це в тому числі спирається моя можливість саме в Україні створити компанію, яка зможе…
– Уже змогла, здається.
– Котра змогла тут працювати і бути прибутковою, так. Ну і так, є в мене в цих всіх справах якась патріотична нота, не можна стільки часу тут жити і цим зовсім не перейнятися.
Я навіть скажу – не те, щоби всього необхідного тут нема. Просто воно в якомусь зародковому стані. Є банки, котрі нормально працюють для населення. Але бізнес нашого рівня не може працювати з українськими банками. Це по-перше, небезпечно, по-друге – вони в принципі не пропонують потрібних нам сервісів. Тих, котрі пропонують, наприклад, банки американські. Таких компаній, як ми, в Україні небагато – весь наш бізнес спирається на закордонні фінансові та юридичні інститути і ведеться за міжнародними правилами, обслуговується іноземними банками, але сидимо ми всі в Україні. Виходить, ми все робимо з України – для закордону. А з закордону приносимо в Україну капітал в вигляді зарплат та інвестицій в нові проекти, котрі реалізуються, знову ж таки, в Україні.
Якби будь-який український банк дав мені ті ж інструменти, котрі дає американський – ти не уявляєш, з яким задоволенням я замість 5 Авеню в Нью-Йорку ходив би на Межигiрську вулицю в Києві вирішувати свої питання. Мені було би так набагато зручніше – обслуговувати, знову ж таки, американських клієнтів в Україні, але поки це звучить як фантастика.
– Чому так, як ти вважаєш?
– Все необхідне є, але не розвивається. Все, що хоч якось живе – спрямоване на обслуговування якихось дрібних інтересів. Владі зараз не до бізнесу – в неї інші проблеми.
Інтернет-компанія, котра розрулює гроші в американській валюті не відкриє рахунок в українському банку, поки цей банк не дозволить проводити з цією валютою будь-які операції швидко і в тих об’ємах, котрі потрібні такому бізнесу міжнародного масштабу. А тільки в цьому випадку валюта накопичувалася би в Україні. Втім, це тільки мій поверхневий погляд. Я вірю, що при владі зараз нормальні люди, і щиро не можу знайти відповіді, чому вони відкладають на майбутнє вирішення цих порівняно простих питань.
Це не складно в реалізації, але як показує досвід – губиться десь на рівні з’ясування стосунків між чиновниками. Доки не буде правильно підібраних законів, доки НБУ не даватиме адекватного фітбеку, котрий почують – нічого не зміниться. По ідеї, за умови відсутності війни, з тим, як ростиме економіка, ростиме бізнес і кількість інвестицій – ростимуть і умови, ростиме і розвиватиметься інфраструктура. Поки що цього нема.